Окружной административный суд города Киева запретил проведение намеченного на сегодня, 15 мая, Марша Свободы за реформирование государственной политики относительно алкоголя, табака и других наркотиков.
Вместо этой акции на Михайловской площади столицы состоялся митинг Коалиции участников Оранжевой революции за право на мирные собрания и свободу слова, а также митинг ВО Свободы против пропаганды наркотиков.
При этом Всеукраинское Объединение Свобода распространило заявление, в котором говорится, что "13 мая 2010 Киевская городская организация ВО Свобода обратилась к начальнику Главного управления МВД Украины в городе Киеве с требованием не допустить наркотического шабаша в столице пропагандистами наркоторговли. 14 мая 2010 судебным решением было запрещено проведение 15 мая 2010 в Киеве так называемого марша свободы в рамках глобального конопляного марша".
При этом пресс-атташе Марша Свободы Тарас Ратушный утверждает, что суд вынес соответствующее решение без участия в заседании представителей Марша Свободы.
Официально же основанием для запрета проведения Марша стало празднование Дней Европы в Украине и возможные столкновения и массовые беспорядки.
В знак протеста Ратушный приковал себя цепью к ограждению, объяснив это опасением, что правоохранительные органы могут его задержать и не дать возможность провести митинг.
Сторонников Марша Свободы собралось около десяти человек. В ходе митинга Ратушный зачитал требования участников Марша Свободы, в которых говорится о необходимости проведения парламентских слушаний относительно государственной политики в сфере алкоголя, табака и других наркотиков, остановить наркокоррупцию в МВД, поддать амнистии украинцев осужденных за хранение небольшого количества наркотиков не с целью сбыта, а также на законодательном уровне свернуть рекламу табачных и алкогольных изделий.
При этом Ратушный подчеркнул, что несмотря на запрет проведения Марша 15 мая, он обязательно состоится в этом году.
В то же время на Михайловской площади свою акцию провели около 40 сторонников ВО Свобода. Они держали в руках флаги Объединения, национальные флаги и плакаты с надписями: Наркотики – это не свобода! Наркотики – это зависимость!, Легализация наркотиков – прибыль наркобаронам, Наркодиллерам – смертную казнь!.
За порядком на Михайловской площади следили более 50 правоохранителей.
15 мая 2010 г.
Фестиваль лесбиянок, геев и бисексуалов "Радужная весна" в Николаеве
Священник церкви Metropolitan Community Church (США) Флорин Букучано проведет обряд причастия для гей- и лесби-пар 14 мая в рамках проведения фестиваля лесбиянок, геев и бисексуалов "Радужная весна" в Николаеве, пишет ukranews .
Об этом журналистам сообщил председатель правления николаевской ассоциации геев, лесбиянок и бисексуалов "Лига" Олег Алехин.
По его словам, причастие для пар секс-меньшинств пройдет впервые в Украине.
Мероприятие пройдет в рамках второго фестиваля лесбиянок, геев и бисексуалов "Радужная весна", организатором которого выступает ассоциация "Лига" при поддержке Министерства иностранных дел Нидерландов.
Фестиваль проходит с 13 по 17 мая в Николаеве.
Среди гостей фестиваля представитель парламента Нидерландов в Совете Европы Кориен Янкер, представители посольства Великобритании и Голландии в Украине, представители американской церкви Metropolitan Community Church, а также гости из Румынии и Молдовы.
В рамках фестиваля кроме причастия для гей- и лесби-пар также запланированы международный круглый стол "Сексуальное и репродуктивное здоровье ЛГБТ (лесбиянок, геев, бисексуалов и трансгендеров) - сообщества в контексте прав человека", конкурсы, конференция, спортивные мероприятия, публичное заключение союза 2 гей-пар и флеш-моб акция, посвященная памяти жертв тоталитарных режимов.
В рамках этой акции представители ЛГБТ-сообществ планируют зажечь большой розовый треугольник, таким символом обозначали представителей секс-меньшинств в концлагерях во времена Второй Мировой войны.
Напомним, что центральный районный суд Николаева 14 мая 2009 года запретил проведение фестиваля лесбиянок, геев и бисексуалов "Радужная весна".
Таким образом, суд удовлетворил иск исполнительного комитета Николаевского городского совета.
Фестиваль "Радужная весна" должен был пройти в Николаеве с 15 по 17 мая 2009 года в рамках проекта PRECIS при финансовой поддержке Министерства иностранных дел Нидерландов.
Николаевская ассоциация геев, лесбиянок и бисексуалов "Лига" существует около 12 лет.
Напомним, что в Литве недавно прошел гей-парад. Полиции пришлос защищать геев слезоточивым газом.
Об этом журналистам сообщил председатель правления николаевской ассоциации геев, лесбиянок и бисексуалов "Лига" Олег Алехин.
По его словам, причастие для пар секс-меньшинств пройдет впервые в Украине.
Мероприятие пройдет в рамках второго фестиваля лесбиянок, геев и бисексуалов "Радужная весна", организатором которого выступает ассоциация "Лига" при поддержке Министерства иностранных дел Нидерландов.
Фестиваль проходит с 13 по 17 мая в Николаеве.
Среди гостей фестиваля представитель парламента Нидерландов в Совете Европы Кориен Янкер, представители посольства Великобритании и Голландии в Украине, представители американской церкви Metropolitan Community Church, а также гости из Румынии и Молдовы.
В рамках фестиваля кроме причастия для гей- и лесби-пар также запланированы международный круглый стол "Сексуальное и репродуктивное здоровье ЛГБТ (лесбиянок, геев, бисексуалов и трансгендеров) - сообщества в контексте прав человека", конкурсы, конференция, спортивные мероприятия, публичное заключение союза 2 гей-пар и флеш-моб акция, посвященная памяти жертв тоталитарных режимов.
В рамках этой акции представители ЛГБТ-сообществ планируют зажечь большой розовый треугольник, таким символом обозначали представителей секс-меньшинств в концлагерях во времена Второй Мировой войны.
Напомним, что центральный районный суд Николаева 14 мая 2009 года запретил проведение фестиваля лесбиянок, геев и бисексуалов "Радужная весна".
Таким образом, суд удовлетворил иск исполнительного комитета Николаевского городского совета.
Фестиваль "Радужная весна" должен был пройти в Николаеве с 15 по 17 мая 2009 года в рамках проекта PRECIS при финансовой поддержке Министерства иностранных дел Нидерландов.
Николаевская ассоциация геев, лесбиянок и бисексуалов "Лига" существует около 12 лет.
Напомним, что в Литве недавно прошел гей-парад. Полиции пришлос защищать геев слезоточивым газом.
8 мая 2010 г.
Опыт Аргентины важен для Украины
21 апреля в Аргентине свершилось правосудие по отношению к тем, кто в годы военной диктатуры направлял и осуществлял государственный террор.
Военная хунта находилась у власти в Аргентине с 1976 по 1983 год. За это время только по официальным данным были убиты или пропали без вести около 13 тысяч человек. По данным правозащитных организаций, число погибших и «исчезнувших» – не менее 30 тысяч. Идеологи и руководители государственного террора оправдывали эту преступную практику необходимостью борьбы с хаосом в стране, с терроризмом и с экстремизмом радикальных группировок.
В 1982– 1983 годах военную хунту возглавлял Рейнальдо Биньоне, ранее командовавший военной базой Кампо Майо – местом, куда доставляли похищенных людей, где их держали и пытали и откуда они затем бесследно исчезали. И вот теперь Рейнальдо Биньоне приговорен к 25 годам тюремного заключения. Вместе с ним к тюремным срокам от 17 до 25 лет осуждены еще пятеро бывших высокопоставленных военных. Они признаны виновными в похищениях людей, незаконном лишении свободы, пытках и бессудных казнях.
Международное общество «Мемориал» считает состоявшийся суд чрезвычайно важным прецедентом. Преступления против человечности не имеют срока давности. Виновные в этих преступлениях должны быть наказаны, вне зависимости от должностей, которые они занимали или занимают, и от политических обстоятельств, мешающих осуществлению правосудия.
Аргентинская диктатура пала 27 лет назад. Все это время те, кто требовал правосудия, сталкивались с постоянным противодействием. Им предлагали забыть о государственном терроре ради «национального единства». Виновных в преступлениях пытались вывести из-под ответственности, поскольку они-де «исполняли приказы». Однако аргентинское общество помнило о жертвах и сознавало: страна не сможет двигаться вперед, не назвав преступление преступлением и не призвав преступников к ответу.
Решение суда, вынесенное в Аргентине, заставляет нас вглядеться в ситуацию в собственной стране.
Организаторы и руководители государственного террора в СССР так и не были наказаны. Деяниям преступников, виновных в гибели миллионов людей, в России до сих пор так и не дана четкая и недвусмысленная правовая оценка.
Не потому ли остаются безнаказанными и преступления, совершенные в новую, постсоветскую эпоху? В первую очередь мы имеем в виду преступления, которые творились и до сих пор творятся под лозунгом «борьбы с терроризмом» на Северном Кавказе – похищения, пытки, внесудебные казни и исчезновения людей. Только в Чечне с 1999 года жертвами насильственных исчезновений стали более трех тысяч человек, задержанных или похищенных представителями государства. Наиболее массовые «исчезновения» пришлись на 2000– 2005 годы, но эта преступная практика не прекратилась до настоящего времени.
Мы верим, что виновные в этих преступления против человечности рано или поздно предстанут перед судом. Их деяния, так же, как и деяния аргентинского диктатора, не имеют срока давности и так же не останутся безнаказанными.
Поэтому приговор, вынесенный в Аргентине, так важен для нас.
Военная хунта находилась у власти в Аргентине с 1976 по 1983 год. За это время только по официальным данным были убиты или пропали без вести около 13 тысяч человек. По данным правозащитных организаций, число погибших и «исчезнувших» – не менее 30 тысяч. Идеологи и руководители государственного террора оправдывали эту преступную практику необходимостью борьбы с хаосом в стране, с терроризмом и с экстремизмом радикальных группировок.
В 1982– 1983 годах военную хунту возглавлял Рейнальдо Биньоне, ранее командовавший военной базой Кампо Майо – местом, куда доставляли похищенных людей, где их держали и пытали и откуда они затем бесследно исчезали. И вот теперь Рейнальдо Биньоне приговорен к 25 годам тюремного заключения. Вместе с ним к тюремным срокам от 17 до 25 лет осуждены еще пятеро бывших высокопоставленных военных. Они признаны виновными в похищениях людей, незаконном лишении свободы, пытках и бессудных казнях.
Международное общество «Мемориал» считает состоявшийся суд чрезвычайно важным прецедентом. Преступления против человечности не имеют срока давности. Виновные в этих преступлениях должны быть наказаны, вне зависимости от должностей, которые они занимали или занимают, и от политических обстоятельств, мешающих осуществлению правосудия.
Аргентинская диктатура пала 27 лет назад. Все это время те, кто требовал правосудия, сталкивались с постоянным противодействием. Им предлагали забыть о государственном терроре ради «национального единства». Виновных в преступлениях пытались вывести из-под ответственности, поскольку они-де «исполняли приказы». Однако аргентинское общество помнило о жертвах и сознавало: страна не сможет двигаться вперед, не назвав преступление преступлением и не призвав преступников к ответу.
Решение суда, вынесенное в Аргентине, заставляет нас вглядеться в ситуацию в собственной стране.
Организаторы и руководители государственного террора в СССР так и не были наказаны. Деяниям преступников, виновных в гибели миллионов людей, в России до сих пор так и не дана четкая и недвусмысленная правовая оценка.
Не потому ли остаются безнаказанными и преступления, совершенные в новую, постсоветскую эпоху? В первую очередь мы имеем в виду преступления, которые творились и до сих пор творятся под лозунгом «борьбы с терроризмом» на Северном Кавказе – похищения, пытки, внесудебные казни и исчезновения людей. Только в Чечне с 1999 года жертвами насильственных исчезновений стали более трех тысяч человек, задержанных или похищенных представителями государства. Наиболее массовые «исчезновения» пришлись на 2000– 2005 годы, но эта преступная практика не прекратилась до настоящего времени.
Мы верим, что виновные в этих преступления против человечности рано или поздно предстанут перед судом. Их деяния, так же, как и деяния аргентинского диктатора, не имеют срока давности и так же не останутся безнаказанными.
Поэтому приговор, вынесенный в Аргентине, так важен для нас.
Ушанування Каннібаліссімуса
5 травня у Запоріжжі комуністи встановлять пам’ятник Сталіну на території, прилеглій до будівлі Запорізького обкому КПУ. Вже більше двох місяців відоме фото Сталіна, Рузвельта і Черчілля на Ялтинській конференції красується в кількох місцях у центрі Севастополя. Севастополь буде наступним містом, де встановлять пам’ятник Сталіну. Про такі ж плани заявили дніпропетровські комуністи. 28 квітня білборди зі Сталіним з’явилися в Луганську. До 9 травня комуністи обіцяють встановити рекламні щити із зображенням Сталіна в Одесі й інших містах України. Як підкреслив перший секретар Одеського обкому КПУ Євген Царьков, «Перемога і ім’я Сталіна нерозривно пов’язані. Я впевнений, що не було б таких людей, як Сталін, не було б Перемоги».
А на мій погляд, говорити про позитивну роль Сталіна в Другій світовій війні – просто блюзнірство. Саме через диктаторську людожерську політику Сталіна країна зазнала незліченні людські втрати, набагато більші, ніж втрати союзників та Німеччини. «Ми просто не вміли воювати. Ми залили своєю кров’ю, завалили ворогів своїми трупами», – з гіркотою писав фронтовик, видатний російський письменник Віктор Астаф’єв.
Встановити пам’ятник Сталіну – це приблизно те ж саме, як неонацисти захотіли би встановити в Німеччині або Австрії пам’ятник іншому страшному вбивці і тирану ХХ століття – Гітлеру.
Пам’ятник Сталіну – ганьба і наруга над десятками мільйонів його жертв і їхніх близьких. І українці це розуміють. Невипадково соціологічні дослідження показали різке неприйняття ідеї встановлення пам’ятника Сталіну більшістю українців – 56.7% опитаних негативно ставляться до цієї ініціативи.
А ось наш політичний істеблішмент в масі своїй, очевидно, відноситься до меншості. Всього лише 141 депутат Верховної Ради підтримав звернення до Президента про неприпустимість встановлення пам’ятника Сталіну в Запоріжжі. Віце-прем’єр-міністр з гуманітарних питань Володимир Семиноженко сказав, що «ми не будемо давити громадські ініціативи». Президент Віктор Янукович, по-перше, підкреслив, що це не пам’ятник, а бюст, а по-друге, що питання про його встановлення повинно бути вирішено на загальноміському референдумі. І лише міністр юстиції Олександр Лавринович чітко заявив про неприпустимість встановлення пам’ятника: «Всі тирани, які принесли горе людям, повинні бути залишені в історії як урок для нащадків, а не як об’єкт для звеличення». Але він не був почутий.
Водночас юридичних підстав для заборони встановлення пам’ятника, на мій погляд, немає. Постанова Апеляційного суду м. Києва від 13 січня у справі про Голодомор 1932-1933 рр.. як геноцид була всього лише підсумком попереднього судового розгляду кримінальної справи і тому не дає підстав для юридично значимої кваліфікації злочинів Сталіна та інших шести обвинувачених. Ніякого іншого судового рішення про злочинність дій Сталіна і комуністичного режиму в цілому немає. Міжнародні договори, учасником яких є Україна, подібні заборони явним чином не містять.
Проте, в Європі ставлення до Сталіна і комунізму мало відрізняється від ставлення до Гітлера і нацизму, що легко побачити в численних резолюціях Європарламенту, Парламентської Асамблеї Ради Європи (ПАРЄ), Комітету Міністрів ПАРЄ, ОБСЄ. І, зокрема, до України прямо відносяться п.5 та 6 Резолюції ПАРЄ №1481 (2006) «Необхідність міжнародного засудження злочинів тоталітарних комуністичних режимів»:
«Падіння тоталітарних комуністичних режимів у Центральній та Східній Європі не завжди супроводжувалося міжнародним розслідуванням їхніх злочинів. Більше того, міжнародне співтовариство не притягнуло виконавців цих злочинів до суду, як це було з жахливими злочинами націонал-соціалізму (нацизму).
Відповідно, широкій громадськості майже не відомі злочини тоталітарних комуністичних режимів. У деяких країнах комуністичні партії легально існують та все ще активно діють, попри те, що інколи вони навіть не відмежувалися від злочинів, учинених у минулому тоталітарними комуністичними режимами.»
Якщо Партія регіонів всерйоз каже про євроінтеграцію як свій пріоритет і про своє прагнення об’єднати Україну, то вона повинна була б рішуче виступити проти увічнення Сталіна і переконати у цьому своїх партнерів по коаліції. Бо вшанування Сталіна тільки ще більше роз’єднує Україну і цілком суперечить ідеї євроінтеграції (як взагалі узгоджується з нею проведення загальноміського референдуму з такого питання?!).
Більше того, в Україні створені всі передумови, щоб провести повноцінний судовий процес для правової кваліфікації штучного голоду 1932-1933 рр. на підставі матеріалів слідства, проведеного СБУ в 2009 р., і нова адміністрація мала би підтримати проведення такого процесу. Насправді немає ніяких сумнівів у тому, що Сталін і його підручні винні в умисних масових вбивствах, а комуністичний тоталітарний режим, для якого масовий терор став практикою державного управління в СРСР, сам по собі є злочинним. Однак, необхідно встановити ці факти в правовій площині. І тоді, нарешті, буде юридично підтверджена давно вже закорінена в народі думка, що ми перемогли у Другій світовій війні не завдяки, а всупереч Сталіну.
Нагадаємо, що в судовому рішенні Конституційного Суду Російської Федерації, прийнятому 30 листопада 1992 р., було чітко констатовано: «У країні протягом тривалого часу панував режим необмеженої, що спирається на насилля, влади вузької групи комуністичних функціонерів, об’єднаних в Політбюро ЦК КПРС на чолі з генеральним секретарем ЦК КПРС ».
Перелік злочинів радянського режиму за всі роки, починаючи з 1917 року є досить великим, включає безліч подій і займає багато сторінок. Наведемо тому список найбільш серйозних і значущих злочинів комуністичного режиму, підтверджених документально[1].
1. Організація т.зв. «Червоного терору», коли згідно з постановою радянського уряду 5 вересня 1918 р. була впроваджена практика взяття заручників, позасудових розстрілів і організовані концтабори для «соціально-чужих» верств населення і політичних супротивників.
2. Масові репресії проти селян - т.зв. «розкуркулення», виселення, арешти і розстріли за рішеннями трійок Повпредств ОДПУ. 1930-1931 рр..
3. Організоване Сталіним і Політбюро ЦК ВКП (б) масштабне вилучення зерна для засипання в державні сховища та продажу за кордоном, у результаті чого виник штучний голод. Від голоду загинуло в СРСР від 7 до 12 млн. чоловік, у тому числі від 3.5 до 4.5 млн. населення України, 1932-1933 рр.
4. Масові арешти і розстріли за т.зв. «куркульською» операцією НКВС – розстріли згідно із заздалегідь наміченим квотами. Липень 1937 - листопад 1938 рр. (Заарештовано 767 397 чоловік, з них 386 798 розстріляно)
5. Масові арешти і розстріли за національною ознакою в рамках т.зв. «національних операцій» НКВС (німецької, польської, «харбінської», латиської і т.п.). Липень 1937 - листопад 1938 рр. (Заарештовано близько 350 тис. осіб, з них 250 тис. розстріляно).
6. Масові арешти і розстріли громадян Монголії, проведені радянським НКВС. 1937-1938 рр. (Заарештовано близько 25 тис. чоловік, з них близько 20 тис. розстріляно).
7. Репресії проти членів сімей засуджених за «зраду батьківщини». У період 1937-1938 рр.. як «членів сімей зрадників батьківщини» (ЧСЗР) було заарештовано понад 18 тис. жінок і 25 тис. дітей були поміщені в дитячі приймальники НКВС.
8. Розстріли й засудження за т.зв. «розстрільними списками», коли міра покарання визначалася не судовими органами, а самим Сталіним і його найближчими соратниками по Політбюро - Молотовим, Ворошиловим, Кагановичем, Ждановим, Мікояном та ін. За період лютий 1937 - жовтень 1938 рр. були винесені санкції на засудження за 383 списками, що містили 44 тис. прізвищ, з них 39 тис. - до розстрілу.
9. Санкція Сталіна про застосування в НКВС в ході слідства т.зв. «заходів фізичного впливу» - тобто катувань. Телеграма, підписана Сталіним 10 лютого 1939 р., підтвердила «правомірність» цієї практики, прийнятої в 1937 р. У більш пізні роки Сталін продовжував давати вказівки про застосування тортур, наприклад, в ході т.зв. «справи лікарів» у 1952-1953 рр.
10. Підписання т.зв. «Пакту про ненапад» з Німеччиною та підписання секретного протоколу про розмежування сфер впливу СРСР і Третього Рейху. Згідно з цим таємним протоколом СРСР почав проводити акти захоплення сусідніх територій і в якості союзника Гітлера брав участь у розгромі державності Польщі, розпочав війну з Фінляндією, окупував Литву, Латвію, Естонію, Бесарабію. У результаті СРСР був звинувачений міжнародним співтовариством у проведенні агресивної експансіоністської політики і виключений з Ліги націй. Серпень 1939 - літо 1940 рр..
11. Санкціоновані Сталіним і Політбюро ЦК ВКП(б) масові депортації цивільного населення за т.зв. «класовою» і національною ознаками:
- Виселення польських громадян з території Західної України і Західної Білорусії 1939-1940 рр.
- Виселення громадян з Прибалтики і Молдови в травні - червні 1941 р.
- Виселення німців, калмиків, чеченців та інгушів, карачаївців, кримських татар та інших народів у 1941-1945 рр.
- Виселення з Прибалтики і Молдови в 1949 р. т.зв. «куркулів».
- Виселення українців у другій половині 40-х років «за пособництво УПА».
12. Масовий розстріл військовополонених польських офіцерів і цивільних осіб за рішенням Політбюро ЦК ВКП (б) від 5 березня 1940 р.: у квітні-травні 1940 р. органами НКВС у Катині, Мідному та Харкові розстріляно 21857 польських громадян.
13. Проведені за вказівками Сталіна безсудні розстріли ув’язнених у в’язницях восени 1941 р.: в Орловській в’язниці, в московських в’язницях, в Куйбишеві.
14. Санкціоновані особисто Сталіним акти індивідуального терору - таємні політичні вбивства, здійснені держбезпекою за кордоном і в СРСР.
15. Організовані за вказівками Сталіна радниками МДБ СРСР показові судові процеси в Угорщині, Болгарії та Чехословаччині в 1949-1952 рр.
Перед українським суспільством і державою стоїть нагальне завдання правової кваліфікації злочинів, що мали відношення до України, перерахованих і багатьох інших, як наприклад, репресій проти українських церков. І правдивої розповіді про нашу історію і про злочини комуністичного режиму. Чим краще буде виконуватися це завдання, тим менше рудиментів комунізму прийдеться переживати нашим дітям та онукам. А якщо цього не робити, то ми будемо постійно відчувати сором і ганьбу від вшанування та звеличення Каннібаліссімуса.
Євген Захаров, Міжнародне товариство «Меморіал»
А на мій погляд, говорити про позитивну роль Сталіна в Другій світовій війні – просто блюзнірство. Саме через диктаторську людожерську політику Сталіна країна зазнала незліченні людські втрати, набагато більші, ніж втрати союзників та Німеччини. «Ми просто не вміли воювати. Ми залили своєю кров’ю, завалили ворогів своїми трупами», – з гіркотою писав фронтовик, видатний російський письменник Віктор Астаф’єв.
Встановити пам’ятник Сталіну – це приблизно те ж саме, як неонацисти захотіли би встановити в Німеччині або Австрії пам’ятник іншому страшному вбивці і тирану ХХ століття – Гітлеру.
Пам’ятник Сталіну – ганьба і наруга над десятками мільйонів його жертв і їхніх близьких. І українці це розуміють. Невипадково соціологічні дослідження показали різке неприйняття ідеї встановлення пам’ятника Сталіну більшістю українців – 56.7% опитаних негативно ставляться до цієї ініціативи.
А ось наш політичний істеблішмент в масі своїй, очевидно, відноситься до меншості. Всього лише 141 депутат Верховної Ради підтримав звернення до Президента про неприпустимість встановлення пам’ятника Сталіну в Запоріжжі. Віце-прем’єр-міністр з гуманітарних питань Володимир Семиноженко сказав, що «ми не будемо давити громадські ініціативи». Президент Віктор Янукович, по-перше, підкреслив, що це не пам’ятник, а бюст, а по-друге, що питання про його встановлення повинно бути вирішено на загальноміському референдумі. І лише міністр юстиції Олександр Лавринович чітко заявив про неприпустимість встановлення пам’ятника: «Всі тирани, які принесли горе людям, повинні бути залишені в історії як урок для нащадків, а не як об’єкт для звеличення». Але він не був почутий.
Водночас юридичних підстав для заборони встановлення пам’ятника, на мій погляд, немає. Постанова Апеляційного суду м. Києва від 13 січня у справі про Голодомор 1932-1933 рр.. як геноцид була всього лише підсумком попереднього судового розгляду кримінальної справи і тому не дає підстав для юридично значимої кваліфікації злочинів Сталіна та інших шести обвинувачених. Ніякого іншого судового рішення про злочинність дій Сталіна і комуністичного режиму в цілому немає. Міжнародні договори, учасником яких є Україна, подібні заборони явним чином не містять.
Проте, в Європі ставлення до Сталіна і комунізму мало відрізняється від ставлення до Гітлера і нацизму, що легко побачити в численних резолюціях Європарламенту, Парламентської Асамблеї Ради Європи (ПАРЄ), Комітету Міністрів ПАРЄ, ОБСЄ. І, зокрема, до України прямо відносяться п.5 та 6 Резолюції ПАРЄ №1481 (2006) «Необхідність міжнародного засудження злочинів тоталітарних комуністичних режимів»:
«Падіння тоталітарних комуністичних режимів у Центральній та Східній Європі не завжди супроводжувалося міжнародним розслідуванням їхніх злочинів. Більше того, міжнародне співтовариство не притягнуло виконавців цих злочинів до суду, як це було з жахливими злочинами націонал-соціалізму (нацизму).
Відповідно, широкій громадськості майже не відомі злочини тоталітарних комуністичних режимів. У деяких країнах комуністичні партії легально існують та все ще активно діють, попри те, що інколи вони навіть не відмежувалися від злочинів, учинених у минулому тоталітарними комуністичними режимами.»
Якщо Партія регіонів всерйоз каже про євроінтеграцію як свій пріоритет і про своє прагнення об’єднати Україну, то вона повинна була б рішуче виступити проти увічнення Сталіна і переконати у цьому своїх партнерів по коаліції. Бо вшанування Сталіна тільки ще більше роз’єднує Україну і цілком суперечить ідеї євроінтеграції (як взагалі узгоджується з нею проведення загальноміського референдуму з такого питання?!).
Більше того, в Україні створені всі передумови, щоб провести повноцінний судовий процес для правової кваліфікації штучного голоду 1932-1933 рр. на підставі матеріалів слідства, проведеного СБУ в 2009 р., і нова адміністрація мала би підтримати проведення такого процесу. Насправді немає ніяких сумнівів у тому, що Сталін і його підручні винні в умисних масових вбивствах, а комуністичний тоталітарний режим, для якого масовий терор став практикою державного управління в СРСР, сам по собі є злочинним. Однак, необхідно встановити ці факти в правовій площині. І тоді, нарешті, буде юридично підтверджена давно вже закорінена в народі думка, що ми перемогли у Другій світовій війні не завдяки, а всупереч Сталіну.
Нагадаємо, що в судовому рішенні Конституційного Суду Російської Федерації, прийнятому 30 листопада 1992 р., було чітко констатовано: «У країні протягом тривалого часу панував режим необмеженої, що спирається на насилля, влади вузької групи комуністичних функціонерів, об’єднаних в Політбюро ЦК КПРС на чолі з генеральним секретарем ЦК КПРС ».
Перелік злочинів радянського режиму за всі роки, починаючи з 1917 року є досить великим, включає безліч подій і займає багато сторінок. Наведемо тому список найбільш серйозних і значущих злочинів комуністичного режиму, підтверджених документально[1].
1. Організація т.зв. «Червоного терору», коли згідно з постановою радянського уряду 5 вересня 1918 р. була впроваджена практика взяття заручників, позасудових розстрілів і організовані концтабори для «соціально-чужих» верств населення і політичних супротивників.
2. Масові репресії проти селян - т.зв. «розкуркулення», виселення, арешти і розстріли за рішеннями трійок Повпредств ОДПУ. 1930-1931 рр..
3. Організоване Сталіним і Політбюро ЦК ВКП (б) масштабне вилучення зерна для засипання в державні сховища та продажу за кордоном, у результаті чого виник штучний голод. Від голоду загинуло в СРСР від 7 до 12 млн. чоловік, у тому числі від 3.5 до 4.5 млн. населення України, 1932-1933 рр.
4. Масові арешти і розстріли за т.зв. «куркульською» операцією НКВС – розстріли згідно із заздалегідь наміченим квотами. Липень 1937 - листопад 1938 рр. (Заарештовано 767 397 чоловік, з них 386 798 розстріляно)
5. Масові арешти і розстріли за національною ознакою в рамках т.зв. «національних операцій» НКВС (німецької, польської, «харбінської», латиської і т.п.). Липень 1937 - листопад 1938 рр. (Заарештовано близько 350 тис. осіб, з них 250 тис. розстріляно).
6. Масові арешти і розстріли громадян Монголії, проведені радянським НКВС. 1937-1938 рр. (Заарештовано близько 25 тис. чоловік, з них близько 20 тис. розстріляно).
7. Репресії проти членів сімей засуджених за «зраду батьківщини». У період 1937-1938 рр.. як «членів сімей зрадників батьківщини» (ЧСЗР) було заарештовано понад 18 тис. жінок і 25 тис. дітей були поміщені в дитячі приймальники НКВС.
8. Розстріли й засудження за т.зв. «розстрільними списками», коли міра покарання визначалася не судовими органами, а самим Сталіним і його найближчими соратниками по Політбюро - Молотовим, Ворошиловим, Кагановичем, Ждановим, Мікояном та ін. За період лютий 1937 - жовтень 1938 рр. були винесені санкції на засудження за 383 списками, що містили 44 тис. прізвищ, з них 39 тис. - до розстрілу.
9. Санкція Сталіна про застосування в НКВС в ході слідства т.зв. «заходів фізичного впливу» - тобто катувань. Телеграма, підписана Сталіним 10 лютого 1939 р., підтвердила «правомірність» цієї практики, прийнятої в 1937 р. У більш пізні роки Сталін продовжував давати вказівки про застосування тортур, наприклад, в ході т.зв. «справи лікарів» у 1952-1953 рр.
10. Підписання т.зв. «Пакту про ненапад» з Німеччиною та підписання секретного протоколу про розмежування сфер впливу СРСР і Третього Рейху. Згідно з цим таємним протоколом СРСР почав проводити акти захоплення сусідніх територій і в якості союзника Гітлера брав участь у розгромі державності Польщі, розпочав війну з Фінляндією, окупував Литву, Латвію, Естонію, Бесарабію. У результаті СРСР був звинувачений міжнародним співтовариством у проведенні агресивної експансіоністської політики і виключений з Ліги націй. Серпень 1939 - літо 1940 рр..
11. Санкціоновані Сталіним і Політбюро ЦК ВКП(б) масові депортації цивільного населення за т.зв. «класовою» і національною ознаками:
- Виселення польських громадян з території Західної України і Західної Білорусії 1939-1940 рр.
- Виселення громадян з Прибалтики і Молдови в травні - червні 1941 р.
- Виселення німців, калмиків, чеченців та інгушів, карачаївців, кримських татар та інших народів у 1941-1945 рр.
- Виселення з Прибалтики і Молдови в 1949 р. т.зв. «куркулів».
- Виселення українців у другій половині 40-х років «за пособництво УПА».
12. Масовий розстріл військовополонених польських офіцерів і цивільних осіб за рішенням Політбюро ЦК ВКП (б) від 5 березня 1940 р.: у квітні-травні 1940 р. органами НКВС у Катині, Мідному та Харкові розстріляно 21857 польських громадян.
13. Проведені за вказівками Сталіна безсудні розстріли ув’язнених у в’язницях восени 1941 р.: в Орловській в’язниці, в московських в’язницях, в Куйбишеві.
14. Санкціоновані особисто Сталіним акти індивідуального терору - таємні політичні вбивства, здійснені держбезпекою за кордоном і в СРСР.
15. Організовані за вказівками Сталіна радниками МДБ СРСР показові судові процеси в Угорщині, Болгарії та Чехословаччині в 1949-1952 рр.
Перед українським суспільством і державою стоїть нагальне завдання правової кваліфікації злочинів, що мали відношення до України, перерахованих і багатьох інших, як наприклад, репресій проти українських церков. І правдивої розповіді про нашу історію і про злочини комуністичного режиму. Чим краще буде виконуватися це завдання, тим менше рудиментів комунізму прийдеться переживати нашим дітям та онукам. А якщо цього не робити, то ми будемо постійно відчувати сором і ганьбу від вшанування та звеличення Каннібаліссімуса.
Євген Захаров, Міжнародне товариство «Меморіал»
Голосуйте в поддержку однополых браков в постсоветских странах
На сайте "Гайдпарк" мы проводим опрос: Как вы относитесь к однополым бракам?
Принимайте участие в голосовании и вы.
http://gidepark.ru/post/poll/index/id/41474
We are interviewing: "How do you feel about same-sex marriages?" on site "Gaydpark". Take part in voting and you.
Принимайте участие в голосовании и вы.
http://gidepark.ru/post/poll/index/id/41474
We are interviewing: "How do you feel about same-sex marriages?" on site "Gaydpark". Take part in voting and you.
7 мая 2010 г.
Загроза тоталітаризму
Ми йдемо шляхом пошуку гарних лідерів. Це шлях тоталітаризму, це шлях в нікуди. Потрібен перехід на більш високий ступінь суспільної організації – вироблення спільних законів і життя по них. Але якщо це зробить хтось, то той хтось і гарно житиме. Отже і творити, і підтримувати закони повинні ми. Так, для цього потрібні знання. Так, для цього потрібен час, зусилля і певні кошти. Але це єдиний гідний шлях. Детальніше про це у відео: Демократія.
Стоит ли ограничить верхний предел возрастного ценза избирателей?
В большинстве стран мира гражданин страны может принимать участие в выборах и референдумах, достигнув определенного возраста. Чаще всего по достижению 16-21 года. В России и Украине - с 18 лет.
Не секрет, что если ограничить верхний предел возраста избирателей, то результаты выборов могут существенно измениться।
Необходимо ли законодательно ограничивать верхний предел возраста избирателей? Принимаем ваши предложения на электронный ящик: radical.ua@gmail.com
Не секрет, что если ограничить верхний предел возраста избирателей, то результаты выборов могут существенно измениться।
Необходимо ли законодательно ограничивать верхний предел возраста избирателей? Принимаем ваши предложения на электронный ящик: radical.ua@gmail.com
6 мая 2010 г.
Welcome
Ukraine - is:
authoritarian government
ban freedom of journalists
mafia
official corruption
poverty
conservatism
clericalism
If you want to discuss the Ukrainian question, you are welcome: Liberal movement "Ukrainian radicals"
authoritarian government
ban freedom of journalists
mafia
official corruption
poverty
conservatism
clericalism
If you want to discuss the Ukrainian question, you are welcome: Liberal movement "Ukrainian radicals"
Корзинка для вопросов
Уважаемые посетители сайта! С предложениями по нашей деятельности и общими вопросами, пожалуйста, обращайтесь по адресу: radical.ua@gmail.com
Dakar/ Inter-parliamentary Conference: Final Declaration calls for adoption of a UN resolution banning FGM within a year
The Dakar Inter-Parliamentary Conference “Harmonisation of legal instruments prohibiting female genital mutilation (FGM): Sharing successes - Consolidating achievements - Pursuing advances! Towards a United Nations ban on FGM”, organised by the Ministry of Family Affairs of Senegal in partnership with the international NGO No Peace Without Justice (NPWJ) and the Senegalese organisation La Palabre, and with the financial support of Italian Cooperation, UNOPS, UNFPA and the Municipality of Rome, concluded today with the adoption of a Final Declaration stressing the need to work for a universal ban on FGM which, as a wide-scale and blatant violation of the human rights of women and girls, represents a challenge for the international community.
The Conference, which saw among others the participation of Emma Bonino, Vice-President of the Italian Senate and founder of NPWJ, gathered parliamentarians, civil society activists and government representatives from Senegal and the other 27 African countries affected by the practice of female genital mutilation (FGM), as well as representatives of the African Union, the Pan-African Parliament, the ECOWAS Parliamentary Assembly, the East African Legislative Assembly, and the relevant United Nations specialized agencies.
Among its main recommendations, the Final Declaration calls for the adoption of a resolution explicitly banning FGM worldwide as a violation of human rights of women and girls during the 65th session of the General Assembly of the United Nationsand calls on all African States as well as the Economic Community of West African States (ECOWAS), the East African Community (EAC) and the African Union to promote the adoption of this resolution within 2010.
Statement by Emma Bonino, Vice President of the Italian Senate and founder of No Peace Without Justice:
“In the struggle for the prevention and elimination of female genital mutilation (FGM), there is no miraculous solution but a complex strategy to implement. The adoption of effective national laws, their harmonization and the implementation of coordinated strategies to address the issue at regional and international level is essential to put an end to this brutal practice which violates the personal integrity and dignity of millions of women and girls worldwide.
Given its dissemination and impact, FGM is a real challenge for the international community. As the Final Declaration states, we must urge all affected States to take a leading and active role in the drafting and advocacy for a United Nations General Assembly Resolution explicitly calling for a global ban on FGM. Such a UN resolution could spur greater and more cohesive political mobilisation among activists, parliamentarians and governments mobilized in Africa and will help to create the foundations of a real and strong international alliance to defeat FGM once and for all”.
The Conference, which saw among others the participation of Emma Bonino, Vice-President of the Italian Senate and founder of NPWJ, gathered parliamentarians, civil society activists and government representatives from Senegal and the other 27 African countries affected by the practice of female genital mutilation (FGM), as well as representatives of the African Union, the Pan-African Parliament, the ECOWAS Parliamentary Assembly, the East African Legislative Assembly, and the relevant United Nations specialized agencies.
Among its main recommendations, the Final Declaration calls for the adoption of a resolution explicitly banning FGM worldwide as a violation of human rights of women and girls during the 65th session of the General Assembly of the United Nationsand calls on all African States as well as the Economic Community of West African States (ECOWAS), the East African Community (EAC) and the African Union to promote the adoption of this resolution within 2010.
Statement by Emma Bonino, Vice President of the Italian Senate and founder of No Peace Without Justice:
“In the struggle for the prevention and elimination of female genital mutilation (FGM), there is no miraculous solution but a complex strategy to implement. The adoption of effective national laws, their harmonization and the implementation of coordinated strategies to address the issue at regional and international level is essential to put an end to this brutal practice which violates the personal integrity and dignity of millions of women and girls worldwide.
Given its dissemination and impact, FGM is a real challenge for the international community. As the Final Declaration states, we must urge all affected States to take a leading and active role in the drafting and advocacy for a United Nations General Assembly Resolution explicitly calling for a global ban on FGM. Such a UN resolution could spur greater and more cohesive political mobilisation among activists, parliamentarians and governments mobilized in Africa and will help to create the foundations of a real and strong international alliance to defeat FGM once and for all”.
Подписаться на:
Сообщения (Atom)
